Перед переглядом фрагменту, натисніть кнопку "Додаткова інформація", щоб дізнатись більше про історію Контрактової площі та життя на Подолі. Потім натисніть "Продовжити" дайте відповідь на питання. Тепер переглядайте фрагмент.
Поділ завжди вважався місцем у Києві, де жили люди різного релігійного та етнічного походження. Тут можна було придбати м'ясо у кошерній м’ясній лавці на розі Межигірської та Нижнього Валу. На вулиці Ярославській знаходились різноманітні магазини: ательє одягу, майстерні та клініки, які належали людям різного етнічного походження. Зокрема, євреї прибули до Київської Русі в Х столітті як торгівці. У XIX столітті київська єврейська громада розвивалась і стала однією з найбільших громад в Україні. Наприкінці XVIII століття російські торговці звернулись до царя з проханням обмежити єврейських купців, щоб мати менше конкурентів. Потім було створено так звану "межу осілості": євреї могли селитися тільки в так званих "маленьких містах" (штетл - на їдиш) і в окремих районах великих міст. Тож з 1794 року євреям не дозволяли поселятися у так званому "Верхньому місті" Києва - Хрещатику та Печерську. Вони могли селитися лише на Подолі, який називався "Нижнім містом". До кінця XVIII ст. єврейські купці становили одну третину всіх киян і були прописані на Подолі. «Межа осілості» проіснувала аж до 1915 року і була яскравим проявом дискримінації. Антисемітська політика Російської імперії призвела до низки погромів проти євреїв у 1882 році, а також в 1905 році, від яких постраждали сотні людей. Яскравим проявом імперського антисемітизму стала справа Бейліса, коли київського єврея Бейліса звинуватили у ритуальному вбивстві дитини. У 1903 році Бейліс був визнаний невинним. Через погроми багато євреїв втікали з Києва, як, наприклад, відомий письменник, який писав на їдиш - Шолом-Алейхем. Протягом 1917-1920 років у Києві багато разів змінювалася влада. Центральна Рада мала сіоністську фракцію (на чолі з Володимиром Жаботинським) і намагалася створити групи, які б захищали від єврейських погромів. На жаль, вона потерпіла поразку у боротьбі з більшовицькою армією та денікінськими військами. 60 тис. киян покинули місто, рятуючись від військових дій. Після створення Української Соціалістичної Радянської Республіки в 1921 році столиця була перенесена до Харкова. Спочатку радянська влада оголосила політику "коренізації", підтримувала школи з українською, польською, їдиш мовами навчання. З’являлись етнічні театри, будинки культури, газети публікувались різними мовами, єврейські письменники вступали до спілки письменників. Коли Сталін прийшов до влади, він скасував політику "коренізації", ініціював репресії проти багатьох інтелектуалів, письменників, музикантів, інженерів. З так званою "індустріалізацією" до Києва прибули багато людей з малих міст і сіл, серед яких також були євреї. З 1919 року населення Києва зросло з 544 369 мешканців до 846 724 мешканців 1939 року, серед них було 242 тисячі євреїв, кожен четвертий житель Подолу був євреєм. До Другої Світової Війни відомі подільські вулиці були названі іменами єврейських письменників: вулиця Костянтинівська - Шолом-Алейхема, вулиця Межигірська – Іцхака Лейбуша Переца, вул. Ярославська - Мендель Мойхер -Сфоріма. До приходу радянської влади на Подолі були святі місця різних релігій: православні церкви та монастирі, єврейські синагоги та молитовні будинки, мусульманська мечеть. Сьогодні ми відвідаємо ці вулиці під час нашого Iwalk.